Коротко охарактеризуємо недоліки, найбільш часто зустрічаються в рукописах.
- Латинські назви родів і видів наводяться курсивом, прізвище автора та рік опису виду – звичайним шрифтом.
- Не можна наводити посилання на таблицю або рисунок у вигляді окремого речення.
- Треба уникати у реченнях «зайвих» слів і виразів, керуватися правилом: «Якщо слово з речення можна викинути і при цьому зміст не втрачено – слово треба викинути». Це саме стосується і більших за обсягом фрагментів тексту.
- Одиниці виміру системи СІ наводяться без крапки (м, г, га, моль), а нестандартизовані одиниці – за скороченнями (екз./м2 тощо).
- Треба розрізняти символи «—», «–п» та «-». Перший із них у рукописах не використовується.
- Більшість редакторських правок обумовлені невірним вживанням слів «в», «у», «і», «та», «з», «із», «зі».
- У статтях не використовуються вирази «на протязі» – заміняємо «протягом», «найбільш потужний» – «найпотужніший», «фауна міста Дніпропетровська» – «фауна міста Дніпропетровськ».
- Треба уникати слова «було»: без нього, зазвичай, зміст речення не змінюється.
- Скорочення наукових термінів у статті треба звести до мінімуму.
- Назви таблиць і рисунків (та примітки до них) повинні бути «вичерпними». Читач не повинен додатково перечитувати «Матеріал і методи досліджень» або назву роботи, щоб розібратися у змісті таблиці чи рисунка.
- Найчастіше статті відхиляються редколегією через відсутність статистичного опрацювання первинних даних (загальні вимоги до фахових публікацій).
- Не рекомендовано вживати в тексті пасивний залог: «проби відбиралися» – «проби відбирали».
- Якщо виникають питання щодо оформлення чи представлення певних даних у статті – можна брати зразок останнього номеру журналу.
- Діаграми, наведені у роботі, повинні давати змогу їх редагувати.